Пожалуйста, используйте этот идентификатор, чтобы цитировать или ссылаться на этот ресурс: https://r.donnu.edu.ua/handle/123456789/1569
Полная запись метаданных
Поле DCЗначениеЯзык
dc.contributor.authorМілієнко, О.А.-
dc.date.accessioned2021-04-01T11:27:13Z-
dc.date.available2021-04-01T11:27:13Z-
dc.date.issued2020-
dc.identifier.issnУДК 342.924-
dc.identifier.urihttps://r.donnu.edu.ua/handle/123456789/1569-
dc.description.abstractДосліджено найбільш поширені випадки судової практики щодо спорів про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Вказано, що можливість скасування актів у судовому порядку передбачена нормами адміністративного, фінансового, цивільного та інших галузей права, процесуальний порядок такого скасування передбачений нормами Кодексу адміністративного судочинства України, в деяких випадках нормами Господарського процесуального кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України. Більшість адміністративних актів скасовується в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин із метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень із боку суб’єктів владних повноважень, зокрема шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Констатовано, що під час розв’язання таких спорів виникають складнощі з визначенням правової природи оскаржуваного акта. На це свого часу неодноразово вказував Верховний Суд України. Так, Верховний Суд України не погодився з висновками судів щодо порушення спірною постановою охоронюваних законом прав та свобод позивача та, зокрема, зазначив, що, вирішуючи цей спір, суд зобов’язаний був за критеріями юридичної природи цього акта управління визначитися щодо належності його до нормативноправових актів чи до правових актів індивідуальної дії та навести у своєму рішенні відповідні доводи. Системний аналіз законодавчих норм дав підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб’єкта владних повноважень надано особі, щодо якої його прийнято або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується. ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метоюen_US
dc.language.isootheren_US
dc.subjectІндивідуальний актen_US
dc.subjectВизнання протиправнимen_US
dc.subjectСкасуванняen_US
dc.subjectСудова практикаen_US
dc.subjectАдміністративне судочинствоen_US
dc.titleАналіз судової практики щодо спорів про визнання протиправними та скасування індивідуального акта чи окремих його положеньen_US
dc.typeBooken_US
Располагается в коллекциях:Бібліографічні матеріали

Файлы этого ресурса:
Файл Описание РазмерФормат 
23.pdf295,09 kBAdobe PDFПросмотреть/Открыть


Все ресурсы в архиве электронных ресурсов защищены авторским правом, все права сохранены.