Abstract:
Статтю присвячено аналізу положень Закону України від 15 липня 2021 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо посилення відповідальності за незаконне видобування корисних копалин», на підставі якого статтю 240 Кримінального кодексу України (КК) викла дено у новій редакції. З’ясовано обґрунтованість законодавчих новел, пов’язаних із диферен ціацією кримінальної відповідальності за порушення правил охорони або використання надр і незаконне видобування корисних копалин.
Підтримано рішення законодавця розширити коло кваліфікуючих ознак аналізованого злочину за рахунок вказівки на його вчинення за попередньою змовою групою осіб, організованою групою і службовою особою з використанням службового становища. Водночас констато вано порушення вимоги системності кримінального закону у частині визначення нормативних підстав відповідальності за інші кримінальні правопорушення проти довкілля. Критично оцінено: заміну у статті 240 КК повторності як кваліфікуючої ознаки на спеціальний рецидив; збереження традиційної диференціації кримінальної відповідальності за порушення правил охорони надр, з одного боку, і правил використання надр, з іншого. Встановлено, що, не дивлячись на загалом схвальну ідею законодавця посилити караність порушення правил охорони або використання надр, незаконного видобування корисних копалин (у частині застосування штрафів), внаслідок набрання чинності Законом України від15 липня 2021 р. утворився кричущий і неприйнятний дисбаланс між ступенем суворості покарань у виді штрафу, закріплених у санкціях частини 1 статті 240 і частини 2 цієї статті КК.
На підставі вивчення матеріалів судової практики і з посиланням на напрацювання кримінально-правової науки обґрунтовано положення про безпідставність конструювання санкції частини 3 статті 240 КК як безальтернативної. Доведено, що у санкціях статей КК про відповідальність за кримінальні правопорушення проти довкілля поряд із позбавленням волі на певний строк варто вказати на альтернативний основний вид покарання у виді штрафу
