Соціальна політика контексті реабілітації та працевлаштування осіб з інвалідністю

Abstract

Конституція України визначає нашу державу демократичною, соціальною і правовою. Більш того, основний закон нашої держави визначає і гарантує основні права і свободи людини і громадянина, що проживає на її території. Кожна людина має право на життя, на вільний розвиток своєї особистості, на повагу до своєї гідності, на свободу та особисту недоторканість, право на працю, на відпочинок, право на соціальний захист і на достатній життєвий рівень, право на охорону здоров’я, медичну допомогу медичне страхування. Проте декларування цих прав в Конституції не завжди знаходить своє відображення на практиці, особливо коли мова йде про осіб з інвалідністю. Україні проживає більше 2,5 млн осіб з інвалідністю. Одні з них мають інвалідністю з дитинства, інші – внаслідок травми чи важкої хвороби. У зв’язку з проведенням на території країни військових дій, чисельність таких осіб лише зростає, а діюча в державі система реабілітації та працевлаштування осіб з інвалідністю все ще не досягла того рівня розвитку, який би дозволяв швидко вирішити всі нагальні проблеми в цій сфері. Терміновість вирішення цих проблем посилюється і під тиском міжнародних інститутів. Так, Україна взяла на себе обов’язок впровадити на практиці положення Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю. Водно-час нещодавно проведений аудит продемонстрував відставання від запланових цілей, не дивлячись на всі ті зусилля, які були зроблені протягом останніх років. Всі згадані фактори і зумовлють актуальність питань, які ро-зглядаються в цій монографії. Питання соціальної підтримки осіб з інвалідністю є багатогранним. Крім безпосередньо медичних питань, тут переплітаються і домінуюча в суспільстві культура, і історія розвитку як з політичної, так і з економічної точки зору, і політичний курс, який вибрала країна сьогодні. Тому ця праця містить критичний аналіз науково-теоретичних основ соціальної політики сфері реабілітації та працевлаштування осіб з інвалідністю, розглядається історія становлення соціально-орієнтованого ринку праці як в країнах ЄС, так і в Україні, вивчається досвід інших країн світу в цій сфері і співставляється із діючою практикою в Україні. Саме такий підхід, на нашу думку, дозволяє побачити цілісну картину і запропонувати на основі проведеного аналізу ряд рекомендацій щодо того, як можна покращити становище осіб з інвалідністю в Україні шляхом сприяння їх працевлащтуванню, як невід’ємного системи реабілітації. Зокрема, у роботі досліджені процеси і системі реабілітації та працевлаштування осіб з інвалідністю, функції окремих інститутів, проблеми, які перешкоджають вчасній соціальній та професійній реабілітації та абілітації осіб інвалідністю. Окрема, увага приділена самозайнятості осіб з інвалідністю і ролі в цьому соціальних підприємств, що є поширеною та актуальною тенденцією у світі. Не залишене поза увагою питання державного стратегічного планування програм і заходів, направлених на покращання результатів в сфері реабілітації та працевлаштування осіб з інвалідністю. Переважна частина осіб з інвалідністю мають достатній реабілтаційний потенціал, щоб при допомозі з боку держави, суспільства, різноманітних установ та організацій реалізовувати свій трудовий потенціал, з метою власного розвитку та української держави в цілому.