Abstract:
У статті розглянуто пейзажі та натюрморти Емми Андієвської, що становлять вагому
частину її поетичного доробку. Виявлено, що поетеса в ліриці імітує жанри образотвор-
чого мистецтва (пейзаж, натюрморт, портрет), візуалізує свої життєві враження, малює
картини словом. Ліричні пейзажі відбивають особливості авторської манери, що полягає
у відтворенні невидимого зв’язку між елементами навколишнього світу, прагненні зазирнути
в інші виміри буття, розкрити його таємниці, застерегти від можливих катаклізмів. У пое-
тиці назв ліричних пейзажів акцентовано або їх вид (морський, гірський, міський), або час їх
сприйняття (осінній, нічний, передгрозовий), або їхні важливі атрибути (грицики, наскрізний
отвір, місяць), або певний кут зору («Краєвид з плавунцевого позему»). Вербальні пейзажі
поетеси на відміну від живописних відзначаються динамічним характером, калейдоскопіч-
ністю вражень і нерідко набувають метафоричного смислу. Для поетики вербальних пейза-
жів характерні символіка образів, багата колористика, персоніфікація природи, авторська
пунктуація, еліптичні конструкції, що надають творам додаткових вимірів сприймання.
Поетичні натюрморти Емми Андієвської містять у своїй назві жанрові визначення, що
полегшують їхню жанрову ідентифікацію. Натюрморти, які поетеса вважає «зменшеною
моделлю буття», вражають несподіваним поєднанням образів із різних сфер. Їх не вдається
вкласти у звичні міметичні рамки, адже в них чимало незвичного, несподіваного, чудернацького,
як, наприклад, у «Вагітному натюрморті» чи «Натюрморті з обрубаним хвостом». У натюр-
мортах-ванітас поетеса акцентує на швидкоплинності часу, проминальності життя, карі за
гріхи. Поетичні натюрморти авторки можуть містити ознаки пейзажу. Пейзажі та натюр-
морти Емми Андієвської підтверджують цілісність особистості мисткині.
