СТРАТЕГІЯ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ: ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ ДИСКУРС В.ЮЩЕНКА

Abstract

У цій статті розглядаються інституційні практики, завдяки яким символічні тексти впливають на формування національної пам’яті. Вивчаються медійні тексти, закони та характер встановлення пам’ятників. Розглядаються стратегії формування політики національної пам’яті. Наголошується на нестабільності та непослідовності політики національної ідентичності. Сьогодні все більше стає зрозумілим, що одним з головних чинників, який впливає на політичні процеси та консолідацію нації, є концепт національної пам’яті, яка формується з комплекса інтерпретацій, інтерпретаторів та інтерпретаційного поля. В офіційному політичному дискурсу провідні функції знаходяться у руках політичної еліти, політичних інститутів. Але реакція громадян впливає й на формування контр-дискурсу, який теж впливає на становлення офіційного тексту. Тому комунікаційний обмін смислами у політичній комунікації має виробити єдину стратегію, яка б сприяла консолідації нації. Ми розуміємо «національну пам’ять», як феномен колективної свідомості, який складається з комплексу історичних знань, уявлень та цінностей, які допомагають визначити спільні коди нації заради її об’єднання. Трансляція смислів, яка стає наслідком спільних кодів, знаходиться під контролем влади, яка має як інструменти блокування, так і розповсюдження. Саме від стратегії репрезентації та певних наративних структур, через які усвідомлюється минуле, залежить консолідація та самозбереження нації. Тому від української влади залежить пошук спільних кодів, які знаходяться в етнічних, мовних, культурних, ментальних, регіональних моделях пам’яті та надати єдину офіційну модель, яка б об’єднувала націю.