Abstract:
Вияснено специфіку взаємовідносин влади та політичної опозиції в Угорщині в контексті
теорії конвертації суспільних капіталів. Особлива увага приділена етапу перезавантаження влади,
що логічно мало б призвести до системних змін та поглиблення модернізаційних процесів. Якісні характеристики, темпи і результати модернізації політичної системи в Угорщині у значній мірі визначалися тим, наскільки ефективно політичні партії скористалися конкурентними умовами для накопичення та конвертації різних форм капіталів на початку трансформаційного періоду. Вже на етапі перших демократичних виборів вони змогли швидко заповнити вакуум політичного поля, а обрані стратегії виявилися успішними як для них, так і для демократизації політичного режиму.
В основі взаємодії уряду та політичної опозиції в Угорщині лежать раціональні мотиви, в основі яких доступ до владних ресурсів. Вибір конфронтаційної чи коопераційної стратегії взаємодії залежав від прогнозованих трансакційних витрат сторін. Звуження демократичних прав і свобод як результат політичної діяльності провладних партій, стає перепоною для здорової конкуренції в якій зацікавлена насамперед опозиція.
Приклад Угорщини показує, що імітаційна модернізація, демократизація та прискорена європеїзація призводять до політичної значимості «розриву» як ресурсу для накопичення політичного капіталу провладними партіями та створення ними власної мережі клієнтелістських відносин. В результаті відбувається потрапляння країни до інституційної пастки з наслідком кризи демократії. Поєднання парламентської та позапарламентської діяльності опозиції дозволяє концептуалізувати «дефіцит демократії» в передвиборчих програмах та з приходом до влади «виправити» помилки попереднього уряду. Тому чергування партій при владі призводить в кінцевому рахунку до зміцнення деморатії
