Abstract:
Кожний твір перебуває у силовому полі інших текстів, співвідноситься з ними, вступає у діалогічні взаємини, адже він, на думку М. Бахтіна, нагадує „своєрідну монаду, що відображає у собі всі тексти (в межах) даної смислової сфери“ [2, 475]. Діалогічні взаємини виникають як між творами представників одного покоління, однієї доби, так і між текстами різних епох, набуваючи форм „незумисної діалогічності“ у цьому випадку. „Діалогічні взаємини – це взаємини (смислові) між будь-якими висловлюваннями в мовленнєвому спілкуванні,– вважає М. Бахтін. Будь-які два висловлювання, якщо ми зіставимо їх у смисловій площині (не як речі і не як лінгвістичні приклади), виявляться в діалогічних взаєминах“ [3, 488]. Якщо освоєння Книги Книг багатьма поколіннями митців розглядати в аспекті діалогічних взаємин, то доводиться враховувати зорієнтованість тексту на сприйняття іншим, у даному разі – вищою духовною інстанцією, пізнання якої підштовхує людину до пошуку власних духовних орієнтирів, усвідомлення інакшості свого життя. З одного боку – це діалог, зв’язок з першоджерелом, з іншого – своєрідність інтерпретації, віддалення від засвоюваного.
Description:
Стаття у Зб. наук. праць "Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму ", Дрогобич : Відродження, 2004. С. 134-142.
