У статті на прикладі життєвих і творчих доль представників одного
літературного покоління – М. Руденка та О. Гончара – з’ясовуються
характерні для повоєнного часу тенденції розвитку української літератури
ХХ століття, простежується, як суспільно-політична ситуація у країні
позначилася на пафосі, символіці та образній системі творів цих авторів.
