Abstract:
У статті обґрунтовано необхідність встановлення балансу між індивідуальним пра-
вом (інтересом) особи відмовитися від імунопрофілактики шляхом щеплень і загальним
правом (інтересом) суспільства, інших осіб на безпеку, охорону здоров’я, санітарно-епі-
демічне благополуччя.
Розкрито поняття й уточнено зміст права на санітарно-епідемічне благополуччя.
Проаналізовано можливі моделі правового регулювання вакцинації та зроблено висно-
вок, що з огляду на міжнародні стандарти та правову природу вакцинопрофілактики
як медичного втручання примусова вакцинація не є прийнятною. Натомість варто роз-
глянути імунопрофілактику як умову доступу до певних видів роботи та форм освіти.
Доведено, що заборона на відвідування закладів освіти нещепленим дітям не є дискри-
мінацією або порушенням права на освіту. Обґрунтовано необхідність уточнення норма-
тивної вимоги надати інформацію про проведення щеплень як умови вступу до закла-
дів освіти через недосконалості сучасної нормативно-правової регламентації вказаного
правила та з метою забезпечення «колективного імунітету» як засобу превенції поши-
рення інфекційних захворювань у дитячих колективах, а отже захисту дітей з реальними
медичним протипоказаннями до вакцинації.
Запропоновано оновити законодавство у сфері громадського здоров’я, проголо-
сивши державну політику визнання вакцинації сучасним інструментом боротьби циві-
лізованого суспільства з інфекційними захворюваннями. Доведено, що це відповідатиме
й міжнародним зобов’язанням України, зокрема взятим згідно з Угодою про асоціацію
з ЄС. Рекомендовано закріпити механізми, які виключають або мінімізують випадки
підробки медичних довідок про щеплення (удосконалення електронних інструментів,
зокрема електронної медичної картки), а також посилити відповідальність як стосовно
медичних працівників, які видають фальшиві довідки, так і батьків, що їх використову-
ють. Автор пропонує встановити відповідальність за поширення неправдивої інформації
про вакцинацію та її наслідки в соціальних мережах, ЗМІ.
