ПРОБЛЕМИ СТИМУЛЮВАННЯ САМОЗАЙНЯТОСТІ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ: СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Abstract

Стаття присвячена зайнятості людей з обмеженими можливостями, яка залишається важливою проблемою для більшості країн світу. Авторка посилається на низку досліджень, проведених в Україні й за кордоном, які демонструють, що, незважаючи на зусилля держав, продовжують існувати підприємства й організації, які бояться приймати на роботу осіб з інвалідністю. У таких умовах одним із напрямів роботи у сфері соціальної реабілітації осіб з інвалідністю та їх працевлаштування є стимулювання самозайнятості таких осіб. Водночас, на думку автора, проблема самозайнятості осіб з інвалідністю потребує глибокого аналізу не лише за показником чисельності осіб, які отримали допомогу на створення власної справи, а й за низкою інших показників, що використовуються в дослідженнях закордонних учених. У статті розкриваються причини, чому особи з інвалідністю не поспішають відкривати власну справу. На думку автора, по-перше, це стосується стереотипу пасивної людини-інваліда, що вже давно склався в суспільстві. По-друге, особи з інвалідністю з погляду мотивації до праці являють собою дуже різнорідну групу: у деяких із них ця мотивація досить висока, у декого – ні, в інших – відсутня взагалі. По-третє, одним напрямом мотиваційної роботи може бути розгляд страхів осіб з інвалідністю. По-четверте, це ставлення до особи з інвалідністю в суспільстві. По-п’яте, проблемою може бути рівень розвитку соціальних контактів. Автор доводить, що соціальні контакти важливі й під час пошуку роботи за спеціальністю, і для розвитку власної справи. Інституційна підтримка є дуже важливим фактором розвитку підприємництва серед осіб з інвалідністю, однак залишається не менш важлива, ніж фінансова, проблема психологічної готовності особи з інвалідністю до відкриття власної справи. Авторка доходить висновку, що одним із перспективних напрямів соціальної політики з працевлаштування осіб з інвалідністю є стимулювання самозайнятості. Ця практика активно використовується в багатьох країнах світу. Проблемами залишається відсутність попереднього досвіду, невпевненість у своїх силах, недостатня мотивація до самозайнятості в осіб з інвалідністю, кінцевою метою чого є ефективне працевлаштування й економічне зростання. Низка соціально-психологічних причин спричиняє соціальне напруження, бідність, незахищеність, матеріальну й моральну деградацію осіб з інвалідністю та їхніх сімей.