Аннотации:
В статті досліджено основні періоди історичного розвитку правового статусу суб’єктів, які здійснюють функцію сприяння кримінальному провадженню. Дослідження становлення правового статусу свідка, понятого, перекладача, спеціаліста та експерта починається з VІІІ–VІ ст. до н. е., під час колонізації Північного Причорномор’я, й до наших днів. Проаналізовано найбільш визначні законодавчі акти минулих часів, які регулювали правовий статус суб’єктів, які здійснюють функцію сприяння кримінальному провадженню, а саме Руську Правду, що діяла за часів Київської Русі, Судебник Казимира 1468 року, Литовські статути 1529, 1566 та 1588 років, Соборне Уложення 1649 року, книгу ІІ т. XV Зводу законів, яка мала назву «Законы о судопроизводстве по делам о преступлениях и проступках», Статут кримінального судочинства 1864 року, Кримінально-процесуальні кодекси УРСР 1922 року та 1927 року, Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року та Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року.
Автором зазначається, що протягом свого розвитку правовий статус цих суб’єктів поліпшувався, а саме розширювався, оскільки вони наділялись новими права, обов’язками та відповідальністю. Вказується, що на сьогодні їх статус є чітко регламентованим, а також відповідно до Кримінального процесуального кодексу України 2012 року даних осіб було віднесено до учасників кримінального провадження.
