Аннотации:
У статті здійснено спробу наукового обґрунтування реальною політичною практикою динаміки змін громадської думки щодо конфліктогенності української реальності через систему стримувань і противаг у контексті становлення інституту народовладдя в Україні.
Висловлені авторками висновки обумовлені Постановою ВРУ №727-ІХ від 18.06.2020 р. і ґрунтуються на матеріалах опитувань та соціологічних дослідженнях Інституту соціології НАН України, Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва, Центру Разумкова, Київського міжнародного інституту соціології, чинному законодавстві та власному досвіді прикладного політичного аналізу й політичного консультування.
Охарактеризовано ключові тенденції суспільних настроїв щодо збройного конфлікту на Сході України, що залишаються в цілому сталими впродовж 2014 – 2020 рр. А саме: визнання «російського фактору» у конфлікті, критична оцінка громадянами державної політики України щодо врегулювання та соціально-гуманітарної роботи з тимчасово окупованими територіями, бачення майбутнього політико-правового статусу т.зв. «ДНР-ЛНР» у складі України, з огляду на неможливість повномасштабного військового наступу, з одного боку, і готовність йти на компроміси заради мирного врегулювання, з іншого. Доведено, що збройний конфлікт на Донбасі на сьогодні не потрапляє в топ найважливіших для українців проблем (на відміну від 2014-2015 рр.) і тяжіє до заморожування і підтримки сторонами конфлікту існуючого status quo. Проте, його гібридність створюватиме в Україні джерело політичної нестабільності і поле для маніпуляцій суспільством з боку держави. Визнається, що мирне врегулювання збройного конфлікту на Сході України за сучасної політичної кон’юнктури можливе лише зі значними поступками національними інтересами України. Доведено, що інституціоналізація народовладдя в Україні через обов’язковий всеукраїнський референдум, враховуючи низький рівень правосвідомості та аналіз емпірики, є передчасною.
