Захисна діяльність держави щодо убезпечення населення від негативних наслідків соціальних ризиків може провадитися за допомогою різних інструментів. В останні десятиріччя за кордоном активно обговорюється концепція базового доходу (безумовного доходу, гарантованого мінімуму) як форми соціального забезпечення, згідно з якою кожен громадянин отримує гарантований мінімум грошового забезпечення, що виплачується державою або органом місцевого самоврядування. Але в той же час сутність цієї концепції та можливість її практичної реалізації у вітчизняних умовах до сьогодні не розглядалися, що робить дослідження актуальним та таким, що має практичну значущість. Метою роботи є розгляд концепції базового доходу в Україні в якості інструмента соціального захисту населення з точки зору сутності, можливості, економічної доцільності. У роботі досліджена сутність такої концепції в історичному аспекті, зроблений критичний аналіз аргументів на захист її впровадження, ідентифіковані основні проблеми практичної реалізації у національних умовах. При цьому залучені дані соціологічних опитувань, статистичні викладки стосовно впровадження ідеї базового доходу у світовій та європейській практиці. Ідентифіковані перешкоди при спробі обрахування економічного ефекту застосування вказаної концепції в Україні, вказані шляхи їх подолання та напрями подальших досліджень.