У статті на основі ліричних віршів («У шпиталі» Ю.Дарагана), епічних творів (нарису «Табір» Ю.Липи, повісті Г.Мазуренко «Не той козак, хто поборов, а той козак, хто “вивернеться”…») і щоденникових записів з’ясовано особливості художнього осмислення таборового хронотопу чільними представниками Празької літературної школи: Євгеном Маланюком, Юрієм Липою, Галею Мазуренко, Юрієм Дараганом. У творах цих письменників табір зображений чужим простором, замкнутим, обмеженим, ізольованим і ворожим. Цьому огородженому дротами простору протиставляється рідний край як бажаний, відкритий і недосяжний. Виявлено відмінності у відображенні таборового хронотопу різними авторами, встановлено, що на сприйняття таборів для інтернованих вояків у Польщі впливали насамперед вік літератора, тривалість і місце його перебування. Табір у Каліші вигідно відрізнявся від інших місць перебування інтернованих більш налагодженим побутом, насиченим подіями культурним життям, активною діяльністю літературно-мистецьких осередків. Зіставлено враження Євгена Маланюка та Юрія Липи від перебування в таборі для інтернованих українських воїнів у Каліші, виявлено, що письменники відбили колективний і персональний досвід перебування в місцях резервації, створили низку наративів, що підтверджували реальну загрозу втрати (за Мерабом Мамардашвілі) «онтологічної укоріненості у світ». Відмінність у сприйнятті таборових умов Юрієм Липою та Євгеном Маланюком зумовлена насамперед тривалим перебуванням останнього в Каліші, а також ретельними пошуками відповіді на питання про причини трагічної поразки в національно-визвольній боротьбі, критичним ставленням до своїх співвітчизників.